logo
Самойленко

4.3. Маркетингові стратегії за географічним принципом

Такі стратегії передбачають прийняття рішення про встановлен­ня фірмою різних цін для споживачів у різних регіонах країни. Дос­тавка товарів клієнтам, які перебувають на певній відстані, обхо­диться фірмі дорожче, ніж доставка найближчим клієнтам. Найчастіше використовують такі варіанти встановлення цін:

1. Встановлення ціни FOB у місці вироблення товару. За цією системою товар передається перевізнику на умовах „франко-вагон”, після чого усі права на товар i відповідальність за нього переходять до замовника, який оплачує усі витрати, пов’язані з транспортуванням від місця розташування заводу до місця призначення товару.

2. Встановлення єдиної ціни із зарахуванням до неї витрат на дос­тавку. Ця стратегія застосовується як противага FOB. Фірма стягує єдину ціну із зарахуванням до неї однакової суми транспортних витрат незалежно від віддаленості клієнта.

3. Встановлення зональних цін. Цей метод є середнім між встановленням ціни FOB i єдиної ціни з урахуванням витрат, пов’язаних з доставкою товарів. Фірма виокремлює дві або кілька зон. Замовники, які перебувають у межах однієї зони, сплачують одну ціну, у ме­жах іншої зони – іншу. Споживачі в межах кожної окремої цінової зони не мають жодних цінових переваг один перед одним.

4. Встановлення цін стосовно базисного пункту. За цією стратегією продавець обирає певне місто, як базисне, i стягує з усіх замовників транспортні витрати в сумі, що дорівнює вартості доставки з цього пункту незалежно від того, звідки насправді відвантажується товар.

5. Встановлення цін із прийняттям на себе витрат на доставку. У цьому разі, щоб забезпечити надходження замовлень, продавець частково або цілком бере на себе фактичні витрати на доставку то­вару. Можливо, він вважає, що зможе в такий спосіб розширити обсяги своєї діяльності. Як наслідок, середні витрати збільшуються, покриваючи транспортні витрати.