10.Особливості політичного дискурсу.

Таким чином однією з найважливіших функціїй політичного дискурсу, що виокремлює його із загального мовного контексту, вважається функція переконання. На думку П.Б.Паршина, «будь-який текст впливає на свідомість адресата з семіотичної точки зору. Але для політичного дискурсу мовленнєвий вплив є основною метою комунікації, на досягнення якої орієнтується вибір лінгвістичних засобів.» Принципова відмінність політичної мови від повсякденної полягає не у використанні певних формальних засобів, а в такій зміні співвідношення між знаком (словом) і значенням, при якому звичні одиниці мови отримують незвичну інтерпретацію, а добре відомі ситуації включаються до несподіваних смислових контекстів речі « перестаюьназиватися своїми іменами№. Ця специфіка політичного дискурсу як системи багато в чому пояснює іспецифіку політичного тексту, з якого може бути прочитаний певний неексплітицний зміст, який не зводиться до буквального, а іноді прямо протилежний йому. Більше того, деякі вчені вважають, що цей не експліцитний смисл і «істинним» смислом політичного тексту.

Орієнтуючись на такий метод, легше зрозуміти цінність політичного тексту в цілому, а не думок чи висновків, які можуть виникнути з нього.

Дискурс ( “рух в різних напрямках” ) – комунікативна подія, яка відбувається між тим, хто повідомляє і тим, хто слухає ( у певному контексті часу, простору, значення ).Політичний дискурс – це втілена у мові політична воля та демократичне обговорення і обґрунтування будь-яких тем, які мають значення для громадян; це характеристика мовної комунікації в демократичному суспільстві. Особливості політичного дискурсу в сучасній Україні: 1. Сакральний ( священний ) характер мовних повідомлень влади; 2. Закритий характер дискурсної практики; 3. Агресивний характер дискурсної влади; 4. Метафоричність мовлення; 5. Монологізм;

11.Переваги та недоліки прийняття групового рішення.

Найперші переговори мають відбутися в середині кожної сторін (домовитися між собою). Кожна з вироблених пропозицій має груповий, а не індивідуальний характер.

Переваги групово горішення:

• Може бути більше ідей;

• Можливість об’єднання знань, рішення є більш плідними;

• Рішення потім легше виконувати;

• Є можливість корисної критики.

Недоліки групового рішення:

• Групи єбільш обережними в рішеннях;

• Колективна відповідь;

• Група завжди прагне до повного однодумства і рішення може бути неефективним.

12.Структура та функції масової комунікації

На відміну від міжособистісного спілкування, структура якого передбачає традиційні компоненти процесу — (1) мовлення, (2) сприймання мовлення і реакцію на нього співбесідника та (3) сприймання мовцем реакції співбесід-ника (зворотний зв’язок), (4) корекцію мовлення за потреби,— масове спіл-кування передбачає організаційно складну структуру власне мовлення. Вва-жається, що сприймання мовлення і реакція на нього з боку співбесідника неминуче відбуваються. Але через особливі умови спілкування — найчас-тіше розпорошеність аудиторії в просторі, відсутність візуального контакту з нею і з кожним слухачем/читачем зокрема, реально ці процеси можуть і не відбуватися. Реакція мовця на поведінку аудиторії можлива, але фактично вона відсутня у момент мовлення, коли мова йде про ЗМК. Реагування на те, як аудиторія сприймає повідомлення, має місце у випадках контактного спілкування з залом, класом, майданом тощо. Тільки тоді мовець (наприклад проповідник, агітатор, лектор та ін.) вдається до такого процесу, як кори-гування власного мовлення.

Складна структура мовлення включає обов’язково: (1) визначення теми, (2) збір матеріалу до теми, (3) розробку теми, (4) створення інформаційного продукту на визначену тему, (5) артикуляцію продукту, його поширення. Проте ця система компонентів мовлення залежить від того, у ролі якого ко-муніканта виступає мовець, що він хоче від своєї аудиторії. Тобто визна-чення і прогнозування реакції аудиторії у масовій комунікації є важливим її технологічним елементом, який і визначає процес організації мовлення.

Отже, структура масової комунікації така (обов’язкові компоненти) (див. також табл. нижче):

(1) визначення і прогнозування реакції аудиторії;

(2—6) названі вище елементи складної структури власне мовлення;

факультативно: (7) сприймання й реакція аудиторії на мовлення; (8) реак-ція мовця на аудиторію; (9) корекція мовлення.

Различные подходы к пониманию структуры массовой коммуника­ции и ее функционированию отражены в моделях — обобщенных схемах, представляющих в описательной и/или графической фор­мах основные компоненты массовой коммуникации и их связи. При всем разнообразии моделей каждая содержит в качестве обяза­тельных компоненты, которые были представлены в модели комму­никативного акта, разработанной в 1948 г. американским политоло­гом Г. Лассуэллом.

Функции массовой коммуникации. В 1948 г. Г. Лассуэлл выде­лил три основные функции массовой коммуникации: обозрение ок­ружающего мира, что можно интерпретировать как информацион­ную функцию; корреляция с социальными структурами общества, что можно толковать как воздействие на общество и его познание через обратную связь; передача культурного наследия, что можно понимать как познавательно-культурологическую функцию, функ­цию преемственности культур.

В 1960 г. американский исследователь К. Райт выявил еще одну функцию массовой коммуникации — развлекательную. В начале 1980-х гг. специалист по массовой коммуникации Амстердамского университета Мак-Квейл назвал еще одну функцию массовой комму­никации — мобилизующую, имея в виду специфические задачи, ко­торые выполняет массовая коммуникация во время различных кам­паний, чаще — политических, реже — религиозных.

В отечественной психолингвистике выделяются четыре функ­ции, типичные для радио- и телевизионного общения: информаци­онная; регулирующая; социального контроля; социализации лич­ности — привитие личности тех черт, которые желательны для об­щества.

Информационная функция заключается в предоставлении массовому читателю, слушателю и зрителю актуальной информа­ции о самых различных сферах деятельности — деловой, научно-технической, политической, юридической, медицинской и т.п. По­лучая большой объем информации, люди не только расширяют свои познавательные возможности, но и увеличивают свой твор­ческий потенциал. Знание информации дает возможность прогно­зировать свои действия, экономит время. При этом заметно усили­вается мотивация к совместным действиям. В этом смысле данная функция способствует оптимизации полезной деятельности обще­ства и индивида.

Регулирующая функция имеет широкий диапазон воздейст­вия на массовую аудиторию, начиная с установления контактов и кончая контролем над обществом. Массовая коммуникация влияет на формирование общественного сознания группы и личности, на формирование общественного мнения и создание социальных сте­реотипов. Здесь же кроются возможности манипулировать и управ-

лять общественным сознанием, фактически осуществлять фу социального контроля. При определенных условиях эта фун* служит целям «промывания мозгов».

Люди, как правило, принимают те социальные нормы по* ния, этические требования, эстетические принципы, которые' дительно пропагандируются СМИ как положительный стерео образа жизни, стиля одежды, формы общения и т.п. Так пройС] дит социализация индивида в соответствии с нормами, тельными для общества в данный исторический период.

Культурологическая функция включает в себя ознак ление с достижениями культуры и искусства и способствует осоа! нию обществом необходимости преемственности культуры, со* нения культурных традиций. При помощи СМИ люди знакомятсЗ особенностями различных культур и субкультур. Это развивает 1 тетический вкус, способствует взаимопониманию, снятию социа! ной напряженности и в конечном счете способствует интеграцГ общества.

С данной функцией связано понятие массовой культуры, шение к которой в плане ее социальной ценности неоднознач С одной стороны, стремление познакомить широкие массы с дс жениями мирового искусства, новыми направлениями и тенд« циями является несомненной заслугой СМИ. С другой сторож низкий художественный уровень развлекательных программ, не раниченные возможности их тиражирования воспитывают дурк вкус у потребителей массовой культуры.

13.Комунікації у процесі вирішення конфлікту.

Вихідним пунктом будь-яких спроб протидіяти конфліктам єшвидке їхнє виявлення зацікавленими сторонами, коли вони, конфлікти, перебувають ще в стадії свого зародження або на самому початку поширення в соціальному середовиші. Тому саме на виявлення конфліктів варо звернути особиву увагу. Ідеально, коли вдається виявити конфлікт у прихованому стані.

Крім суб’єктих труднощів запобігання конфліктами (небажання запобігати назріваючим проблемам і називати речі своїми іменами, відсутність у людей відповідних знань і досвіду, інших причин), існують труднощі і об’єктивні.

Об’єктивне сприйняття можливого конфлікту більш доступне тим, хто знаходиться найближче до середовища його зародження. Чим нижчий статус людини в певній соціальній ієрархії, тим кращі об’єктивні можливості виявлення конкретних причин соціальної напруженості або прихованого конфлікту. У той же час на горі соціальноїпвраміди виявляється ширший обрій сприйняття соціальної дійсності, а виходить, і можливість о’єктивно оцінити соціальну значимість окремих сторін громадського життя. Із цього погляду чим вище положення людини в певній соціальній структурі, тим більша відповідальність лежить на ній за своєчасне виявлення конфлікту, тим більшу чуйність вона повинна проявляти на всякі тривожні сигнали. Важлива роль належить у цьому випадку відповідному функціонуванню систем комунікації та інформації на всіх рівнях, об’єктивному положенню справ із проходженням інформації з усіх кліток соціального організму. Визнання права кожної людини одержувати, створювати, порювати інформацію без будь-яких попередніх умов і обмежень є найважливішим кроком на шляху до соціального прогресу. Інформаційна політика являє собою вирішальну умову для пошуку способів і прийомів, за допомогою яких можна опанувати конфліктною ситуацією й домогтися прийнятного протікання самого конфлікту. (Скібіцька)