logo search
Кулинич

10.Особливості політичного дискурсу.

Таким чином однією з найважливіших функціїй політичного дискурсу, що виокремлює його із загального мовного контексту, вважається функція переконання. На думку П.Б.Паршина, «будь-який текст впливає на свідомість адресата з семіотичної точки зору. Але для політичного дискурсу мовленнєвий вплив є основною метою комунікації, на досягнення якої орієнтується вибір лінгвістичних засобів.» Принципова відмінність політичної мови від повсякденної полягає не у використанні певних формальних засобів, а в такій зміні співвідношення між знаком (словом) і значенням, при якому звичні одиниці мови отримують незвичну інтерпретацію, а добре відомі ситуації включаються до несподіваних смислових контекстів речі « перестаюьназиватися своїми іменами№. Ця специфіка політичного дискурсу як системи багато в чому пояснює іспецифіку політичного тексту, з якого може бути прочитаний певний неексплітицний зміст, який не зводиться до буквального, а іноді прямо протилежний йому. Більше того, деякі вчені вважають, що цей не експліцитний смисл і «істинним» смислом політичного тексту.

Орієнтуючись на такий метод, легше зрозуміти цінність політичного тексту в цілому, а не думок чи висновків, які можуть виникнути з нього.

Дискурс ( “рух в різних напрямках” ) – комунікативна подія, яка відбувається між тим, хто повідомляє і тим, хто слухає ( у певному контексті часу, простору, значення ).Політичний дискурс – це втілена у мові політична воля та демократичне обговорення і обґрунтування будь-яких тем, які мають значення для громадян; це характеристика мовної комунікації в демократичному суспільстві. Особливості політичного дискурсу в сучасній Україні: 1. Сакральний ( священний ) характер мовних повідомлень влади; 2. Закритий характер дискурсної практики; 3. Агресивний характер дискурсної влади; 4. Метафоричність мовлення; 5. Монологізм;

11.Переваги та недоліки прийняття групового рішення.

Найперші переговори мають відбутися в середині кожної сторін (домовитися між собою). Кожна з вироблених пропозицій має груповий, а не індивідуальний характер.

Переваги групово горішення:

Недоліки групового рішення:

12.Структура та функції масової комунікації

На відміну від міжособистісного спілкування, структура якого передбачає традиційні компоненти процесу — (1) мовлення, (2) сприймання мовлення і реакцію на нього співбесідника та (3) сприймання мовцем реакції співбесід-ника (зворотний зв’язок), (4) корекцію мовлення за потреби,— масове спіл-кування передбачає організаційно складну структуру власне мовлення. Вва-жається, що сприймання мовлення і реакція на нього з боку співбесідника неминуче відбуваються. Але через особливі умови спілкування — найчас-тіше розпорошеність аудиторії в просторі, відсутність візуального контакту з нею і з кожним слухачем/читачем зокрема, реально ці процеси можуть і не відбуватися. Реакція мовця на поведінку аудиторії можлива, але фактично вона відсутня у момент мовлення, коли мова йде про ЗМК. Реагування на те, як аудиторія сприймає повідомлення, має місце у випадках контактного спілкування з залом, класом, майданом тощо. Тільки тоді мовець (наприклад проповідник, агітатор, лектор та ін.) вдається до такого процесу, як кори-гування власного мовлення.

Складна структура мовлення включає обов’язково: (1) визначення теми, (2) збір матеріалу до теми, (3) розробку теми, (4) створення інформаційного продукту на визначену тему, (5) артикуляцію продукту, його поширення. Проте ця система компонентів мовлення залежить від того, у ролі якого ко-муніканта виступає мовець, що він хоче від своєї аудиторії. Тобто визна-чення і прогнозування реакції аудиторії у масовій комунікації є важливим її технологічним елементом, який і визначає процес організації мовлення.

Отже, структура масової комунікації така (обов’язкові компоненти) (див. також табл. нижче):

(1) визначення і прогнозування реакції аудиторії;

(2—6) названі вище елементи складної структури власне мовлення;

факультативно: (7) сприймання й реакція аудиторії на мовлення; (8) реак-ція мовця на аудиторію; (9) корекція мовлення.

Ця структура відображає особливий, зокрема професійний, характер і ви-робничий статус масового спілкування в системі суспільної діяльності. Структура масової комунікації

(1) визначення і прогнозування реакції аудиторії

обов’язково

(2) визначення теми

обов’язково

(3) збір матеріалу до теми

обов’язково

(4) розробка теми

обов’язково

(5) створення інформаційного продукту на визначену тему

обов’язково

(6) артикуляція продукту, його поширення

обов’язково

(7) сприймання й реакція аудиторії на мовлення

факультативно

(8) реакція мовця на аудиторію

факультативно

(9) корекція мовлення

факультативно

Различные подходы к пониманию структуры массовой коммуника­ции и ее функционированию отражены в моделях — обобщенных схемах, представляющих в описательной и/или графической фор­мах основные компоненты массовой коммуникации и их связи. При всем разнообразии моделей каждая содержит в качестве обяза­тельных компоненты, которые были представлены в модели комму­никативного акта, разработанной в 1948 г. американским политоло­гом Г. Лассуэллом.

Функции массовой коммуникации. В 1948 г. Г. Лассуэлл выде­лил три основные функции массовой коммуникации: обозрение ок­ружающего мира, что можно интерпретировать как информацион­ную функцию; корреляция с социальными структурами общества, что можно толковать как воздействие на общество и его познание через обратную связь; передача культурного наследия, что можно понимать как познавательно-культурологическую функцию, функ­цию преемственности культур.

В 1960 г. американский исследователь К. Райт выявил еще одну функцию массовой коммуникации — развлекательную. В начале 1980-х гг. специалист по массовой коммуникации Амстердамского университета Мак-Квейл назвал еще одну функцию массовой комму­никации — мобилизующую, имея в виду специфические задачи, ко­торые выполняет массовая коммуникация во время различных кам­паний, чаще — политических, реже — религиозных.

В отечественной психолингвистике выделяются четыре функ­ции, типичные для радио- и телевизионного общения: информаци­онная; регулирующая; социального контроля; социализации лич­ности — привитие личности тех черт, которые желательны для об­щества.

Информационная функция заключается в предоставлении массовому читателю, слушателю и зрителю актуальной информа­ции о самых различных сферах деятельности — деловой, научно-технической, политической, юридической, медицинской и т.п. По­лучая большой объем информации, люди не только расширяют свои познавательные возможности, но и увеличивают свой твор­ческий потенциал. Знание информации дает возможность прогно­зировать свои действия, экономит время. При этом заметно усили­вается мотивация к совместным действиям. В этом смысле данная функция способствует оптимизации полезной деятельности обще­ства и индивида.

Регулирующая функция имеет широкий диапазон воздейст­вия на массовую аудиторию, начиная с установления контактов и кончая контролем над обществом. Массовая коммуникация влияет на формирование общественного сознания группы и личности, на формирование общественного мнения и создание социальных сте­реотипов. Здесь же кроются возможности манипулировать и управ-

лять общественным сознанием, фактически осуществлять фу социального контроля. При определенных условиях эта фун* служит целям «промывания мозгов».

Люди, как правило, принимают те социальные нормы по* ния, этические требования, эстетические принципы, которые' дительно пропагандируются СМИ как положительный стерео образа жизни, стиля одежды, формы общения и т.п. Так пройС] дит социализация индивида в соответствии с нормами, тельными для общества в данный исторический период.

Культурологическая функция включает в себя ознак ление с достижениями культуры и искусства и способствует осоа! нию обществом необходимости преемственности культуры, со* нения культурных традиций. При помощи СМИ люди знакомятсЗ особенностями различных культур и субкультур. Это развивает 1 тетический вкус, способствует взаимопониманию, снятию социа! ной напряженности и в конечном счете способствует интеграцГ общества.

С данной функцией связано понятие массовой культуры, шение к которой в плане ее социальной ценности неоднознач С одной стороны, стремление познакомить широкие массы с дс жениями мирового искусства, новыми направлениями и тенд« циями является несомненной заслугой СМИ. С другой сторож низкий художественный уровень развлекательных программ, не раниченные возможности их тиражирования воспитывают дурк вкус у потребителей массовой культуры.

13.Комунікації у процесі вирішення конфлікту.

Вихідним пунктом будь-яких спроб протидіяти конфліктам єшвидке їхнє виявлення зацікавленими сторонами, коли вони, конфлікти, перебувають ще в стадії свого зародження або на самому початку поширення в соціальному середовиші. Тому саме на виявлення конфліктів варо звернути особиву увагу. Ідеально, коли вдається виявити конфлікт у прихованому стані.

Крім суб’єктих труднощів запобігання конфліктами (небажання запобігати назріваючим проблемам і називати речі своїми іменами, відсутність у людей відповідних знань і досвіду, інших причин), існують труднощі і об’єктивні.

Об’єктивне сприйняття можливого конфлікту більш доступне тим, хто знаходиться найближче до середовища його зародження. Чим нижчий статус людини в певній соціальній ієрархії, тим кращі об’єктивні можливості виявлення конкретних причин соціальної напруженості або прихованого конфлікту. У той же час на горі соціальноїпвраміди виявляється ширший обрій сприйняття соціальної дійсності, а виходить, і можливість о’єктивно оцінити соціальну значимість окремих сторін громадського життя. Із цього погляду чим вище положення людини в певній соціальній структурі, тим більша відповідальність лежить на ній за своєчасне виявлення конфлікту, тим більшу чуйність вона повинна проявляти на всякі тривожні сигнали. Важлива роль належить у цьому випадку відповідному функціонуванню систем комунікації та інформації на всіх рівнях, об’єктивному положенню справ із проходженням інформації з усіх кліток соціального організму. Визнання права кожної людини одержувати, створювати, порювати інформацію без будь-яких попередніх умов і обмежень є найважливішим кроком на шляху до соціального прогресу. Інформаційна політика являє собою вирішальну умову для пошуку способів і прийомів, за допомогою яких можна опанувати конфліктною ситуацією й домогтися прийнятного протікання самого конфлікту. (Скібіцька)