1.1.5. Новітній період розвитку масового спілкування.

З переходом на етап електронномедійний і з виникненням електронних мереж, наприклад Інтернету, сфера комунікації зазнала процесу глобалізації, що стало причиною виникнення віртуальної масової комунікації — такого виду спілкування,

1. коли кожен учасник спілкування з великою кількістю людей має однако-ві можливості впливу на масу, він може швидко міняти свої ролі: то бути ко-мунікантом, то бути комунікатом;

2. коли весь світ стає ніби єдиним так званим “глобальним селом”, що пе-ребуває на “спільному майдані”, може одночасно існувати у стані спілкуван-ня, яке втрачає дискретність (розірваність, розпорошеність) у просторі й часі (весь світ тут, на екрані, і зараз).

Сфера масового комунікування як спілкування з масами починає співісну-вати й інтегруватися зі сферою спілкування в середині маси. Цей, новіт-ній, етап повторює праісторичний процес формування стихійних мас, але вже на вищому технологічному рівні.

Віртуальна комунікація полегшує проблему нерівноправності у масовій комунікації, яка виникла між професійними комунікантами та комунікатами, між елітою та масою: останні завжди залежні від професіоналів спілкування і не можуть їм звично протидіяти, як того вимагає природний, зокрема між-особистісний, процес спілкування. У віртуальній комунікації всі рівноправні (хіба що окрім менеджерів систем глобального спілкування — адміністрато-рів мереж та їхніх власників) і всі можуть бути “господарями” віртуального полілогічного середовища спілкування.

У віртуальній комунікації процеси масифікації, формування публік, а та-кож “віртуальних натовпів” є результатом добровільної участі кожного в цих процесах: “похід” у натовп перетворюється у такий собі “добровільний похід на плаху”.

Віртуальна масова комунікація — це вже інформаційний період розвитку спілкування, в якому більш вирішальними для поведінки людини стають процеси рефлексії, саморегуляції, наслідування та зараження. Проте питання про управління в системах спілкування й “адміністрування поведінки лю-дей” не знімається, воно просто переходить на рівень тонких гуманітарних технологій, пов’язаних з керуванням масами та особистістю в демократич-них, вільних системах. Якщо для індустріального періоду властиві техноло-гії, що базуються на ідеї довіри до комуніканта та ідеї його лідерства у процесах спілкування, то за віртуальної комунікації живою є “ідея співучас-ті у міфотворенні”: кожна людина з власної волі стає учасником розмови й ніби очолює масу. Маса саморегулюється за рахунок участі більшості, що робить її відносно самодостатньою, через те за віртуальної комунікації більш розтягненим у часі й помітним є процес бродіння настроїв і визрівання громадської думки, немає категоричності у прийнятті рішень, переважа-ють дискусія, полеміка, обговорення тощо.

Чи може віртуальна масова комунікація перетворитися в немасову? Точ-ніше, вона депрофесіоналізується. Тобто віртуальна комунікація знову стає непрофесійною масовою комунікацією, коли всі є в середовищі Інтернету журналістами, політиками, агітаторами, пропагандистами тощо.

Проте слід очікувати, що професіональна масова комунікація буде актив-но інтегруватися у віртуальну; уже виникають інтернет-газети, інтернет-ра-діо і т. п. Вони перестануть бути засобами масового спілкування тільки тоді, коли стануть абсолютно відкритими й доступними для “перехожих” в інтер-неті, коли кожен зможе впливати на політику інтернет-медіа, бути їхніми ав-торами й редакторами. Однак, зважаючи на “масову природу” суспільства, повне зникнення “масового” неможливе, бо це призведе до зникнення сус-пільства як явища масового в своїй основі. Тому цілком ймовірне виникнен-ня глобального керування суспільствами (народами, націями, об’єднаннями народів) як єдиною масою. Глобальне керування здійснюватиме панівна на-ція або окремі люди, що володітимуть необмеженими фінансами, новітніми технологічними засобами та секретними технологіями впливу.

Структура масової комунікації.

На відміну від міжособистісного спілкування, структура якого передбачає традиційні компоненти процесу — (1) мовлення, (2) сприймання мовлення і реакцію на нього співбесідника та (3) сприймання мовцем реакції співбесід-ника (зворотний зв’язок), (4) корекцію мовлення за потреби,— масове спіл-кування передбачає організаційно складну структуру власне мовлення. Вва-жається, що сприймання мовлення і реакція на нього з боку співбесідника неминуче відбуваються. Але через особливі умови спілкування — найчас-тіше розпорошеність аудиторії в просторі, відсутність візуального контакту з нею і з кожним слухачем/читачем зокрема, реально ці процеси можуть і не відбуватися. Реакція мовця на поведінку аудиторії можлива, але фактично вона відсутня у момент мовлення, коли мова йде про ЗМК. Реагування на те, як аудиторія сприймає повідомлення, має місце у випадках контактного спілкування з залом, класом, майданом тощо. Тільки тоді мовець (наприклад проповідник, агітатор, лектор та ін.) вдається до такого процесу, як кори-гування власного мовлення.

Складна структура мовлення включає обов’язково: (1) визначення теми, (2) збір матеріалу до теми, (3) розробку теми, (4) створення інформаційного продукту на визначену тему, (5) артикуляцію продукту, його поширення. Проте ця система компонентів мовлення залежить від того, у ролі якого ко-муніканта виступає мовець, що він хоче від своєї аудиторії. Тобто визна-чення і прогнозування реакції аудиторії у масовій комунікації є важливим її технологічним елементом, який і визначає процес організації мовлення.

Отже, структура масової комунікації така (обов’язкові компоненти) (див. також табл. нижче):

(1) визначення і прогнозування реакції аудиторії;

(2—6) названі вище елементи складної структури власне мовлення;

факультативно: (7) сприймання й реакція аудиторії на мовлення; (8) реак-ція мовця на аудиторію; (9) корекція мовлення.