78.Килимові вироби: класифікація, способи виготовлення, властивості, показники якості

Килимові вироби - це художні текстильні вироби побутового призначення.

Класифікуються килимові вироби за:

• способом виробництва - ручного i машинного виробництва. Машинного, у свою чергу, поділяють на пруткові, двополотняні, cтрічковi. Неткані килими випускають прошивні, трикотажні, голкопробивні, клейов1;

• характером поверхні - ворсові, безворсові i комбіновані. Залежно від буд1вл1 ворсової поверхні розр1зняють килими з розр1зним, нерозр1зним (петельним), комбінованим ворсом, з тисненим малюнком;

• висотою ворсу - низьковорсов1 (до 4 мм), средньоворсові (4—6 мм), високоворсов1 (6-10 мм) i рельєфні;

• видом i складом сировини - чистошерстяні, напівшерстяні, з xiмічних волокон i джгута;

• характером формування малюнків вopcoвої поверхні.

• композиційною побудовою орнаменту (геометричний, рослинний, медальйонний, газонний, тематичний, пейзажний, портретний, предметний);

• видом оздоблення - неапретовані, апретовані, зі спеціальними видами оброблення - такі, що мало зб1гаються, протимольні.

Для виготовлення килимової (ворсової) пряжі використовують овечу вовну грубої тонини 401 - 67 мкм та напівгрубої тонини 34,1 -40 мкм. Кращою є вовна весняного стриження. Від овець помісних порід отримують напівгрубу шерсть, від грубововняних - грубу. Вико­ристовують білу вовну різних порід овець.

Для виготовлення махрових килимів використовують вовну кіз. Разом із хімічними волокнами вона також застосовується для ви­готовлення килимових виробів з нерозрізним ворсом (букле).

У килимарстві велике значення має підбір барвників, стійких до дії світла, тертя, води, хімічного чищення. Застосовують природні й синтетичні барвники. Рослинні барвники добувають з коріння, стебел, квітів, кори і листя різних рослин. Для цього використовують плоди каштанів, марени, сарчоба, волоського горіха, верби тощо. Найчастіше застосовують синтетичні барвники, найпоширенішими є: кислотні, протравні, хромові, кубові, катіонні, дисперсні.

Якість килимів і килимових виробів перевіряють ВТК і лабораторії ідприємств-виробннків відповідно до ДСТУ (або ГОСТів).

До головних властивостей, які мають практичне значення при використанні килимів, належать: зносостійкість; стійкість до зминан­ня і продавлювання; стійкість до забруднення; стійкість пофарбованої ворсової поверхні; ступінь статичної електризації синтетичних килимових виробів, акустичні, теплоізоляційні властивості, лінійні розміри, маса 1 м2 килима, маса ворсу на 1 м~, щільність.

Зносостійкість — опір до тертя робочої поверхні килима цей показник є одним із найважливіших.

Зношування поверхні килима залежить від фізико-механічних властивостей волоконних матеріалів і ниток, з яких його виготовлено, структури килима і способів його оздоблення. Лабораторними випробуваннями килимів на стійкість до тертя різними за конструкцією приладами з кількістю циклів визначають втрату маси ворсу внаслідок випадання мігруючих волокон і зменшення товщини шару ворсу. Результати цих дослідів і дані експлуатації килима є критеріями, на підставі яких установлюють гарантійний термін його служби.

Збереження зовнішнього вигляду килима оцінюють після виконання установленої кількості циклів тертя внаслідок порівняння із стандартними зразками - еталонами.

Стійкість до зминання і продавлювання. Зменшення товщини килима тісно пов'язано зі зміною його зовнішнього вигляду. Зміна товщини за рахунок зминання ворсу визначається дією динамічного навантаження з допомогою приладів, укомплектованих товщиноміром

Зразок килима площею 10 см2 піддається дії циклічного навантаження 2,2 кг/см" протягом 2 год., що відповідає навантаженню, створеному стільцем або табуреткою із чотирма ніжками, на яких сидить людина масою 80 кг. Критерієм для характеристики пружних властивостей шару ворсу досліджуваного зразка килима служить глибина стиску, яку вимірюють після зняття навантаження зі зразка з інтервалами в 15, ЗО і 60 хв.

Показником зміни товщини зразка килима є різниця в товщині килима до і після динамічного навантаження. У цьому випадку при визначенні якості килима звертають увагу на збереження його початкового вигляду, кольору, рисунка і фактури, відсутність вм'ятин ворсу внаслідок впливу довготривалих навантажень меблів на килим.

Щільність килимів. Встановлюють з допомогою вимірки зальної лінійки. Щільність основи або утоку визначають на зворотному боці килима підрахунком кількості ниток, що припадають на 10 см. Кількість ниток підраховують не менше ніж в п'яти місцях, рів­номірно розташованих по всій вимірюваній довжині.