2. Класифікація підприємств ринків

Загальну сукупність підприємств ринків класифікують за низкою функціональних ознак, до яких належать (рис. 22.1): тип населеного пункту, в якому розташований ринок; район обслуговування (тяжіння) ринку; ступінь концентрації торгівлі і послуг у цьому підприємстві торгівлі на ринках; ступінь господарської самостійності; тип улаштування і вид основних споруд на ринку; масштаб діяльності і потужність ринкового підприємства; провідний асортимент ринкової реалізації; сезонність ведення торговельної діяльності; ступінь благоустрою; режим роботи.

Загальна сукупність підприємств ринків поділяється на міські і сільські. Якщо міські ринки розташовуються в республіканських, обласних, внутрішньо-обласних, районних центрах і селищах міського типу, то сільські діють у великих (кущових) і середніх (рядових) селах.

Кожне підприємство ринків характеризується районом обслуговування (зоною охоплення), яка змінюється залежно від типу населеного пункту, в якому розташований ринок. Так, міські рийки можуть бути загальноміськими, району міста або окремого мікрорайону. Сільські ринки мають дещо більшу за територією площу (зону) охоплення: міжрайонного, районного (сільського), кущового і локального сільського значення.

Ступінь концентрації торгівлі і сервісу дозволяє виділяти в складі підприємств ринків великі торговельно-сервісні ринкові комплекси; спеціалізовані або змішані ринки; міні-ринки (зони або майданчики для ведення ринкового торгу). Торговельно-сервісний ринковий комплекс — це велике за потужністю й обсягами реалізації товарів і послуг підприємство ринків з розвиненою внутрішньою інфраструктурою власних і залучених структурних підрозділів, здатних створювати і надавати низку організаційно-технологічних, торговельних і побутових послуг усім учасникам торгівлі на ринках. Підприємство ринків є дещо меншим за параметрами й обсягами обігу ринком, забезпеченим достатньою матеріально-технічною базою для організації пролажу продовольчих і непродовольчих товарів. Міні-ринки (зони, майданчики) — це влаштовані належним чином для ведення ринкового торгу невеликі за кількістю торгових місць і пунктів дрібнороздрібної торгівлі ринки з мінімальним набором послуг для ринкових торговців.

Доволі часто від розмірів концентрації торгівлі і сервісу залежить ступінь господарської самостійності підприємства ринків. За цією ознакою розрізняють ринки-підприємства і ринки-філії головних підприємств. Ринки-підприємства є самостійними суб'єктами господарської діяльності з правами юридичної особи, а ринки-філії — це територіально відокремлені зони і майданчики для ведення ринкового торгу за допомогою і під керівництвом основного підприємства, не обов'язково ринку.

Відповідно до типу влаштування і виду ринкових споруд зустрічаються накриті, павільйонні, відкриті і комбіновані ринки. На сьогодні найбільшого розповсюджень набули комбіновані ринки - поєднання накритої частини з відкритим майданчиком павільйонів — відкритого майданчика тощо. Від типу влаштування ринку в першу чергу залежить його привабливість для ринкових торговців і покупців та здатність організовувати цілорічну торгівлю незалежно від природно-кліматичних умов в районі розміщення

Тісно пов'язані між собою такі ознаки класифікації підприємств ринків, як потенційна потужність і масштаби діяльності (обороту товарів і послуг) ринку. У цьому зв'язку виділяються надвеликі (понад 1000 торгових місць), великі (500— 1000 т. м.), середні (100—500 т. м.) і дрібні (до 100 т. м.) ринки. Незважаючи на те що основними показниками потужності ринку є його площа і кількість торгових місць, для характеристики його потенційної потужності доцільно брати саме кількість улаштованих на ринку торгових місць для одночасного ведення ринкового торгу, адже саме ця величина може бути підставою для оцінки загальних обсягів реалізації товарів з урахуванням реального навантаження на одне ринкове торгове місце.

У ринковому господарстві найчастіше зустрічається змішаний тип спеціалізації (товарного профілю) ринків: продовольчо-непродовольчі, продовольчо-квіткові, продовольчо-тваринні, худобо-фуражні тощо. Значно рідше практикується організація спеціалізованих ринків у "чистому" вигляді, а саме: продовольчих, непродовольчих, автомобільних, фуражних, тваринних, паливних, квіткових та ін.

За сезонністю ведення ринкового торгу розрізняють: цілорічні — ті, що функціонують безперервно протягом року; сезонні — такі, що діють відповідно до сезону виробництва продукції, яка реалізується, або відповідно до певних кліматичних умов; одноразові ярмарки-базари — одномоментні комерційно-торговельні заходи в межах торгівлі на ринках, що носять тематичний характер і поєднуються з виїзною торгівлею товаровиробників і представників різних торговельних систем.

За ступенем благоустрою виділяють такі підприємства ринків: із замощеними і заасфальтованими площами; оснащені електроосвітленням, водогоном, каналізацією і радіовузлами; із земляними або частково замощеними площами; ті, на яких освітлення, водогін, каналізація і радіофікація відсутні.

За режимом роботи, який узгоджується з місцевими органами влади відповідно до їх основної спеціалізації, місцезнаходження, рівня розвитку матеріально-технічної бази і ступеня благоустрою, підприємства ринків поділяються на три види: щоденні; ті, що працюють з одним-двома вихідними; такі, що працюють кілька (один-чотири) днів на тижні.