3.1 Спортивний PR в Україні

Спорт в Україні завжди був дуже розвиненим. Але всі непогані українські спортсмени згодом потрапляли до збірної Радянського Союзу і їх рідко називали українськими спортсменами. Після здобуття Україною незалежності держава продовжувала виховувати спортивних зірок, але тепер вже під українським прапором.

Коли на спортивному небосхилі зявляється нова зірка, необхідно докласти чимало зусиль для того, аби вона не згасла найближчим часом. Спортивна (технічна) підготовка - це лише одна зі складових частин спортивного успіху. Інші дві - це психологічна підготовка та PR-кампанії. Яким би не був технічно оснащеним спортсмен, коли він потрапляє до великого спорту, нестача психологічної підготовки може звести нанівець увесь технічний бік підготовки.

Коли спортсмен знаходиться у формі і приймає участь у змаганнях, зрозуміло, що здебільшого його основний заробіток - це активна професійна спортивна діяльність. Але згодом приходить час, коли активну карєру потрібно завершувати і переходити на інший вид діяльності. Тут вже й починають діяти результати тих PR-акцій, які спортсмен проводив під час своєї активної карєри. Адже якщо цих акцій не проводити, спортсменові буде дуже важко адаптуватися у новому для нього світі, де різко припиняться численні тренування, ночі без сну, змагання, біль поразок і радість перемог. Якщо заздалегідь подумати про своє майбутнє, то після завершення карєри спортсмена можна зайнятися не лише тренерською роботою, а й бізнесом, найчастіше спортсмени обирають в якості бізнесу своє позаспортивне хобі. До того ж спортивний PR дуже вигідний для держави аби залучити якомога більше людей до спортивних секцій за допомогою вітчизняних зірок спорту, а також організаторам численних змагань, звичайно, для отримання непоганого прибутку.

Так вже історично склалось, что улюбленим видом спорту в Україні, як і в багатьох інших країнах, є футбол. До того ж, школа футболу в Україні завжди була потужною. А в середині 90-х років минулого століття в українському футболі засяяли зірки молодих талановитих спортсменів - Андрія Шевченка, Сергія Реброва, Андрія Вороніна, Олександра Шовковського тощо. На цьому фоні уряд країни та Федерація футболу України вирішили використати імена спортсменів для подальшого розвитку футболу в Україні: спортсменів запрошували рекламувати спортивний одяг, їхні обличчя зявились на плакатах, зошитах, календариках, листівках та іншій канцелярській продукції, яку маленькі фанати розкупали з небаченою швидкістю і, звичайно, прямували до секцій футболу. Таким чином в секціях вихованців значно побільшало і тренери мають можливість серед безлічі маленьких футболістів обрати найкращих і за їхній рахунок формувати молодіжну, а згодом і основну збірну України з футболу. До речі, цей PR-крок вже дав свої позитивні результати не тільки тим, що більше хлопчаків стали займатись спортом, а ще й тим, що і молодіжна, і основна збірні значно покращили свої світові рейтинги.

Ось кого в Україні бракувало, так це відомих боксерів. Бракувало до тих пір, поки Володимир Кличко не став Олімпійським чемпіоном в Атланті 1996 року. Після цього тріумфу (до того Україна не мала Олімпійських здобутків у боксі) весь світ заговорив про молодого талановитого українського боксера Володимира Кличка і про його старшого брата Віталія, який щойно перейшов до боксу з кікбоксингу. Брати обєднались ще й під єдиною торговельною маркою і їхні портрети також зявились чи не на всіх видах канцелярської продукції не тільки в Україні, а й по всьому світові. Звісно, що секції боксу поповнились юними вихованцями, які хотіли бути схожими на відомих братів. До того ж, братів Кличків, які прекрасно спілкуються не тільки українською та російською, а ще й англійською та німецькою, постійно запрошують в якості ведучих на різноманітні фестивалі та церемонії по всьому світові, що створює досить непоганий імідж для України.

Незважаючи на шалену популярність футболу, одним з найулюбленіших видів спорту в Україні ще з радянських часів залишається фігурне катання. І хоча українська школа не така потужна, як російська, та неабиякі здобутки Україна в цьому виді спорту має. У 1992 та 1994 роках Віктор Петренко та Оксана Баюл відповідно здобули Олімпійське золото в одиночному катанні. Після цього наступило деяке “затишшя”, яке час від часу розбавляли медалі різного ґатунку на чемпіонатах світу та Європи. Та нещодавній успіх української танцювальної пари Олена Грушина - Руслан Гончаров та одиночниці Олени Ляшенко на міжнародних змаганнях посприяли неабиякому заповненню ковзанок маленькими фігуристами, які прагнуть до великих перемог. Цьому посприяли, звичайно ж, неперевершені виступи на змаганнях, а також численні льодові шоу за участю українських чемпіонів та майстер-класи, які вони час від часу влаштовують для залучення учнів до спортивних шкіл. Усе це є елементами PR-компаній, які влаштовують спортивні функціонери для розвитку “своїх” видів спорту.

Фактично в Україні спортивний PR зявився тоді, коли в новій незалежній державі почали сяяти нові молоді зірки спорту: Оксана Баюл, Віктор Петренко, Андрій Мєдвєдєв, Андрій Шевченко, Сергій Ребров, брати Клички, згодом - Яна Клочкова, Олександр Береш, Олена Грушина й Руслан Гончаров та інші. Талановитих молодих спортсменів починають «розкручувати» у засобах масової інформації: численні інтервю для прихильників, телепередачі із зйомками тренувань, висловлюваннями тренерів, друзів тощо.