logo
PR професійних спортивних клубів

1.1 Історія виникнення та розвиток професійних спортивних клубів

Центральним елементом спортивного бізнесу є професійний спорт. Ще з часів античності виступи атлетів привертали увагу публіки. На аренах, іподромах, спортивних трасах розверталися дійства, які створювали спортивних героїв для публіки. Багато вболівальників прагнули бути присутніми на такого роду подіях, адже видовище було вкрай цікаве та захоплююче. І вже давньогрецькі організатори вміли правильно скоординувати власні дії, підібрати потрібних спортсменів та дати публіці те, чого вона прагнула. Та не тільки для публіки були створені різноманітні масові події. Для атлетів, гладіаторів, музикантів і т.п. виступ на арені надавав можливість стати відомим, самореалізуватися та заробити достатню суму для життя.

Та найбільший прибуток від масових спортивних змагань отримували організатори. Такий висновок можна зробити лише поглянувши на перспективи, які відкривалися для комерційної діяльності під час спортивного заходу: продаж білетів; збір ставок (букмекерська діяльність); екскурсійне обслуговування; готельно-ресторанний бізнес; продаж сувенірів та інших товарів. З давніх часів майже нічого не змінилося.

Для того, щоб дослідити процес розвитку професійного спорту в Україні, потрібно прослідкувати весь шлях, починаючи від Царської Росії до сьогоднішнього дня. Вивчення науково-методичної літератури, законодавчо-нормативних актів, періодичної преси та спортивної практики дає підстави виділити певні етапи у формуванні і розвитку професійного спорту на теренах України та Росії, а саме [31]:

1. Зародження професійного спорту в Російській імперії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.);

2. Формування професійного спорту в СРСР у період 1920 - 1940 рр.;

3. Занепад професійного спорту в СРСР у період 1950 - 1980 рр.;

4. Масовий відїзд висококваліфікованих радянських спортсменів у закордонні напівпрофесійні та професійні клуби наприкінці 1980 - на початку 1990 рр.;

5. Створення національних структур професійного спорту та їх інтеграція до міжнародних структур професійного спорту.

Тож, розглянемо докладніше кожен із значних подій в історії розвитку професійного спорту.

Першими витоками зародження професійного спорту в кінці XVIII - на початку XIX сторіччя стали виступи професійних спортсменів на цирковій арені. Основними видами протопрофесійного спорту були боротьба та піднімання ваги. В таких змагання приймали участь не лише вітчизняні спортсмени, а й закордонні професіонали. Так, у 1904 році в Петербурзі був організований турнір професійних борців за участю чемпіона світу Поля Понса, знаменитого на той час французького борця Рауля де Буше та українського видатного спортсмена Івана Піддубного. Турнір привернув значну увагу громадськості та приніс відчутний прибуток його організаторам. Відчувши потребу громадськості у видовищах, організатори вирішили провести серію таких турнірів. Тож, після тріумфу в Петербурзі, аналогічні турніри почали проводитися в Києві, а згодом і в Москві.

В ці ж роки за аналогічною схемою відбувався розвиток важкої атлетики і професійного боксу. Вже на початку ХХ сторіччя почали створюватися професійні боксерські змагання за прикладом тих, які проводилися в Англії та Франції. Перші боксерські професійні бої в Україні датуються 1912 роком. В подальших боях на теренах Росії київські боксери були одними з найкращих. Найбільших успіхів досяг І. Пяткін, який згодом взяв участь в першому професійному поєдинку з боксу [8, 287].

Розвиток спортивної галузі в перші роки існування СРСР набирав певних обертів. До уваги приймалися міжнародні пропозиції по розвитку професійного спорту, наприклад, фінальні бої боксерських турнірів в 1945 році проводилися за міжнародними стандартами (6 раундів по 3 хвилини) [8, 296]. До початку ж Другої світової війни професійні бої проводилися на циркових аренах і мали більше характер публічної події (шоу), ніж суто спортивний. Після Другої світової війни діяльність циркових чемпіонатів була відроджена, але вже на початку 1940-х років розпочався бурхливий розвиток олімпійських видів спорту. Такий розвиток зумовлений тим фактом, що спортивні організації СРСР були визнані міжнародними спортивними федераціями та Міжнародним олімпійським комітетом. Високі досягнення радянських спортсменів стали потужною ідеологічною зброєю. За таких обставин, розвиток суто професійного спорту став недоцільним. Поступово система циркових чемпіонатів занепала, і у 1971 році керівництво Держцирку ухвалило припинити змагання професійних спортсменів [31].

Жорстокі ідеологічні обмеження призвели до занепаду професійного спорту як явища. В той же час, багато хто зі спортсменів олімпійських видів спорту прагнули випробувати себе і в професійному спорті. При цьому обмін досвідом з закордонними професійними спортивними клубами був надто обмеженим. Такий обмін являв собою незаконний або напівзаконний шлях, який обирали самі спортсмени. Деякі з них, Л. Білоусова і О. Протопопов (фігуристи) та О. Могильний (хокеїст) вирішували питання переходу до професійного спорту несанкціонованим виїздом із країни. Інші, користуючись своїм високим авторитетом у світі спорту, намагались знайти компромісні рішення, балансуючи на межі дозволеного і забороненого [31].

Наприкінці 80-х років продовжувався масовий виїзд професійних спортсменів закордон. Лише футболістів закордон виїхало 900 осіб Особливим попитом користувалися українські хокеїсти, які брали участь в NHL, а О. Твердохліб у 2003 році першим з українських спортсменів завоював Кубок Стенлі [31].

Менш вдало проходила адаптація футболістів. Практично ніхто, з 900 футболістів, хто опинився у світі закордонного професійного спорту не зміг досягти високих результатів. Причиною цього стали концептуальні відмінності стилю тренувань. Якщо радянські тренери жорстоко слідкували за дисципліною та фізичною підготовкою спортсменів, то західна модель тренувань є більш лояльною. Західні тренери покладають як дисципліну, так і рівень підготовки на самих спортсменів, тобто все залежало від індивідуальної відповідальності кожного окремого футболіста [32].

Такий масовий відїзд призвів до значного зниження рівню розвитку професійного спорту в Україні та Росії. Із здобуттям незалежності, в Україні прослідковувався занепад професійних клубів. Не було ні належної матеріальної бази для проведення тренувань та змагань, ні висококваліфікованих кадрів, що залишилися б на батьківщині задля розвитку галузі.

Згодом ситуація почала покращуватися. Спортсмени, які здобули певний досвід, почали повертатися в Україну. Це надало їм можливість суттєво покращити свою спортивну майстерність, досягти гучних успіхів у змаганнях і укласти у подальшому ви гідні контракти. Успішні виступи окремих українських спортсменів у змаганнях професіоналів, високі заробітки та широка популярність сприяли зростанню інтересу до відповідних видів спорту в Україні і, як наслідок, зростанню масовості і майстерності молодих українських спортсменів. Це, у свою чергу, сприяло зростанню іміджу України на міжнародній арені. Наприклад, успіхи у професійному боксі О. Гурова та братів Віталія та Володимира Кличків сприяли зростанню масовості в боксі. Щодо командних ігор, то, зокрема, О. Волков став ініціатором організації професійного баскетбольного клубу «БК Київ», О. Михайличенко очолює молодіжну, а О. Блохін - національну збірну команду України з футболу.

Піднесення національного професійного спорту продовжилося створенням національних структур професійного спорту та їх інтеграція у міжнародний професійний спорт. Почали виникати дискусії щодо надання певним командам та окремим спортсменам статусу професійних. У дискусії щодо футбольних команд брали участь провідні тренери, у тому числі старший тренер збірної СРСР з футболу В. Лобановський, тренери К. Бєсков, Е. Малофєєв та інші [31]. Саме тренери вищої ліги наголошували на необхідності введення статусу професійного футболіста. Вони виступали за укладання із гравцями контрактів і за юридичне визнання футболу як професійної діяльності. Проте ці справедливі вимоги тренерів не враховували економічних аспектів діяльності клубів, оскільки декларований перехід на професійні засади роботи і укладання контрактів з гравцями немовби автоматично супроводжувався достатньо високим рівнем зарплати футболістів. При цьому нічого не говорилося про те, за рахунок яких коштів буде виплачуватися зарплата гравцям та будуть покриватися інші видатки команд. Припускалося, що практично всі ці видатки візьме на себе держава. Отже пропонувався не економічний, а адміністративний перехід до професійного спорту у футболі.

Одними з перших, в Україні були сформовані професійні баскетбольна та футбольна ліги. Проте інтенсивному розвиткові професійного баскетболу заважає майже повна відсутність сучасних спортивних споруд, придатних для проведення змагань та комерційної діяльності. Мала кількість команд у суперлізі і, як наслідок, недостатня кількість ігор у сезоні та низький рівень конкуренції не сприяють ефективному зростанню спортивної майстерності гравців у національному чемпіонаті, що й гальмує подальший розвиток професійного баскетболу. Дещо сприятливіша ситуація складається у Професійній футбольній лізі України. Після хибної орієнтації у середині 1990-х років на створення одного суперклубу на базі київського «Динамо» за останніх часів Федерація футболу і Професійна ліга України спрямували свої зусилля на розвиток матеріально-технічної бази, ліцензування клубів, тренерів та гравців. Запорукою прогресивного розвитку футболу в країні слід вважати і організацію якісного навчання тренерів та суддів. Тренерська ліцензія Федерації футболу України визнана УЄФА, що свідчить про її якість і піднімає авторитет українського футболу. Але найголовнішим чинником у розвитку професійного футболу є те, що національний чемпіонат стає дедалі напруженим і непередбачуваним. Останніми роками окрім донецького «Шахтаря» конкурентоспроможними стали команди «Металург» (Донецьк), «Дніпро» (Дніпропетровськ) та деякі інші.

Підбиваючи підсумки, варто відмітити, що історія становлення професійних спортивних клубів в Україні є доволі багатою. Чинники, що впливали на фактори становлення професійного спорту, в кінцевому рахунку допомогли відкрити всі його грані. Навіть досвід перебування вітчизняних спортсменів на теренах закордонних країн позитивно вплинув на подальший розвиток професійного спорту в Україні. І тепер, вже в незалежній країні, громадяни мають можливість приєднатися до формування спортивної культури і розвитку професійного спорту, чим роблять цю сферу масовою, а отже й потрібної не лише самим спортсменам.